ПОЛІФТОРЦІКЛОАЛКАНИ І ПОЛІФТОРЦІКЛОАЛКЕНИ

, містять у атомів вуглецю в циклі більше двох атомів F; газоподібні або рідкі в-ва. Відомі моно-, бі- і поліцікліч. з'єднання.

Перфторціклоалкани (ф-ла I) хімічно інертні (див. Фторуглероди ). Перфторціклоалкени (II), подібно до ін. фторолефінов, легко реагують з нуклеофилами, окислюються КМnО 4 в дикарбонові к-ти HOOC (CF 2 ) n COOH.

Перфторціклопропан (I; n = 1) отримують приєднанням діфторкарбена: CF 2 до тетрафторетіленом, перфторціклобу-тан (I; n = 2) -ціклодімерізаціей , тетрафторетилену, перфторціклопентан (I; n = 3) і перфторціклогексан (I; n = 4) -фторірованіем соотв. циклопентана і циклогексану (або бензолу) дією CoF 3 ; при цьому утворюються також водородсодержащие поліфторціклоалкани, з яких брало дегідрофторірованіем при дії лугів отримують поліфторціклоалкени. Останні м. Б. отримані також дегалогенірованіе хлор або бромсодержащих поліфтор-циклоалканов ф-ли III (X = С1, Вr) при дії Zn.

Поліфторціклоалкени використовують в лаб. практиці для синтезу разл. функ-ціональнозамещенних з'єднань. Перфторціклоалкани - газопереносящіе середовища (напр., Перфтордекалін), холодоагенти і пропелленти для аерозолів (напр., Перфторціклобутан). Нек-риє функціональнозамещенние Перфторціклоалкани, напр."Хромін" (IV), -Хімічні стійкі ПАР. Е. м. Рохлін.


Хімічна енциклопедія. - М.: Радянська енциклопедія. Під ред. І. Л. Кнунянц. 1988.