ШМІДТА РЕАКЦІЯ

взаємодій. карбонільних соед. з азотистоводородной к-тій HN 3 у присутності. сильних к-т з утворенням амінів (з карбонових кислот), амідів (з кетонів) або нітрилів (з альдегідів):

Зазвичай Ш. р. проводять в середовищі р-розчинника (напр., СНС1 3 , С 6 Н 6 ), додаючи NaN 3 або р-р HN 3 до суміші карбонільного соед. з конц. H 2 SO 4 (замість останньої іноді використовують НС1, CF 3 COOH, к-ти Льюїса і ін.). Виходи коливаються в дуже широких межах, в разі гладко реагують карбонових кислот і кетонів наближаючись до кількісних.
В Ш. р. активніші аліфатіч. і аліцікліч. соед. , Причому альдегіди і кетони реагують легше к-т (завдяки цьому з кетокислот можна отримувати продукти р-ції тільки по кетогруппу). Цікліч. кетони в умовах Ш. р. дають лактами, алкіларілкетони - переважно N-аріламіди. Багато a-заміщені карбонові к-ти (напр., Гліцин, a-аланін, гиппуровая, фенилуксусная і ін.) В Ш. р. не вступають.
Альдегіди та кетони в умовах Ш. р. часто утворюють в якості побічних продуктів тетразол; останні як основний продукт утворюються при використанні надлишку HN 3 , напр. :

При проведенні р-ції з a-галогенкарбоновимі к-тами в помітному ступені йдуть процеси дегидрогалогенирования.
Вважається, що Ш. р. протікає через стадію утворення протоновану азида, в разі карбонових кислот утворення останнього передує стадія ацильного розщеплення:

До модифікаціям Ш.р. відносять взаємодій. HN 3 з недо-римі похідними карбонових кислот (напр., Ангідриди, хлорангидріди, складні ефіри дають з низькими виходами аміни), хинонами (дають ароматич. Аміни, іноді азиди або азотсодержащие гетероцикли), HCN, ціанідами, оксимами, амідоксімамі, -лактамами, хлорангидридами гідроксамових к-т, імідохлорідамі і імідоефірамі (всі дають з хорошими виходами тетразол). Спирти і аліфатіч. ненасичений. соед. дають з HN 3 підстави Шиффа.
Недолік Ш. р. - необхідність (в більшості випадків) її здійснення в сильно кислому середовищі, що може сприяти протіканню побічних процесів. У той же час Ш. р. має переваги в синтезі амінів перед р-цією Курциуса і перегрупуванням Гофмана (див. Гофмана реакції ) завдяки простоті експерименту і часто більш високим виходам кінцевих продуктів.
Ш. р. використовують в препаративної практиці, а також при дослідженні структури складних орг. соед. Р-ція відкрита К. Шмідтом в 1923.

Літ. : Вольф Г., в сб. : Органічні реакція, пров. з англ. , Сб. 3, М., 1951, с. 293-321; Органікум, пров. з нім. , Ч. 2, М., 1979, с. 277-80; Марч Дж., Органічна хімія, пер. з англ. , Т. 4, М., 1988, с. 159-61.

Г. І. Дрозд.

Хімічна енциклопедія. - М.: Радянська енциклопедія. Під ред. І. Л. Кнунянц. 1988.