Перфторполіефіри

прості [поліперфторалкі-льон (арил) оксиди], полімери загальної ф-ли

, де R F перфторалкілен (арил ). П. -вязкіе рідини, еласто-заходи або пластики, не розчин. в більшості орг. р-телеглядачам; негорючі, хороші діелектрики, стійкі до впливу радіації; рідкі П. добре розчиняють Про 2 [30 45 см 3 в 100 см 3 П. (При 25 0 C і 0, 1 MПa)], стійкі при високих т-рах і тисках до дії підстав (гідроксидів лужних металів, гидразинов), мінер. к-т, галогенів (в т. ч. F 2 ), окислювачів (H 2 O 2 , O 2 , конц . HNO 3 ). За відсутності металів не змінюються при нагр. до 350-400 0 C. В контакті з Al 2 O 3 і TiO 2 термостійкість їх зменшується, з AlCl 3 енергійно реагують вже при 100-130 про З.

У промисловості П. отримують полімеризацією

Перфторолефіни окисів в апротонних сольватіруются р-телеглядачам (напр., В Глім) у присутності. фторидів лужних металів. Для отримання хімічно інертних П., що не містять функц. груп, що утворюються олігомерні фторангідріди стабілізують, гидролизуя їх до к-т з послід. обробкою F 2 при 150-190 0 C або опромінюючи УФ світлом:

Використовують також взаємодій. Перфторолефіни (CF

3 CF = CF 2 або CF 2 = CF 2 ) з O 2 у присутності . разл. ініціаторів або ультрафіолетового опромінювання. Стабілізують полімери, що містять в ланцюзі нестійкі пероксидні групи, нагріванням або УФ опроміненням.Кінцеві фторангідрідние групи видаляють, як описано вище. Поліперфторалкіленоксіди отримують по р-ціям:

Політетрафторетіленоксід

[мовляв. м. (1 Ч 1, 7)

Хімічна енциклопедія. - М.: Радянська енциклопедія. Під ред. І. Л. Кнунянц. 1988.