Фрикційних матеріалів

, мають високий і стабільним коеф. тертя і високу зносостійкість; застосовуються для виготовлення гальмівних вузлів, муфт зчеплення і ін. пристроїв, в яких брало використовується сила тертя.

Ф. м. зберігають високий коеф. тертя (0, 2-0, 6) і мінім. рівень зносу (лінійна інтенсивність зношування I = h / L = 10 -7 , де h - товщина витертого шару, L- шлях тертя) в умовах великого діапазону швидкостей ковзання, навантажень і т-р. Характеризуються також високою хутро. міцністю, низькою схильністю до схоплювання, задиру і заїдання, хорошою і швидкої прірабативаемость, високим опором теплової втоми і стійкістю проти теплового удару, що виникає в результаті інтенсивного виділення тепла при терті.

Розрізняють Ф. м. Для вельми легких (т-ра на пов-сті тертя нижче 100 0 C і т-ра в обсязі тіла не вище 50 0 C), легких (соотв. 250 і 150 0 С), середніх (600 і 350 0 C), важких (1000 і 600 0 C) і надважких (більше 1000 і більше 600 0 C) умов експлуатації (рис.); працюють в умовах сухого тертя і в присутності. мастильних рідин.

До металевих Ф. м. Відносять чавуни і стали разл. марок. Їх використовують гл. обр. в незамінюваних або рідко замінних елементах гальмівних і фракції. пристроїв в якості т. зв. контртіло (силові диски, барабани, шайби і т.п.), термін служби яких брало порівняємо з терміном служби всього гальмівного механізму. При легких умовах експлуатації металеві. Ф. м. Застосовують також в якості відповідних деталей (тел); наиб. поширені такі поєднання матеріалів, як сталь - сталь, чавун - сталь, бронза - сталь. Осн. недоліки цих Ф. м. - нестабільність коеф. тертя при різкій зміні т-ри, схильність до схоплювання тертьових пов-стей; вони поступово замінюються неметаллич. Ф. м.

Неметалічні Ф. м. Виготовляють гл. обр. з використанням базальтових, вуглецевих, кевларових, рідше азбестових і ін. високомодульних волокон; сполучна -каучукі, смоли і їх поєднання; наповнювачі - кремнезем, сурик, барит, мідна, латунна, бронзова дріт або стружка, MoS 2 і ін. Через застосування полімерного сполучного такі Ф. м. часто наз. полімерними. Один з кращих матеріалів цієї групи - ретінакс, одержуваний гарячим пресуванням у вигляді брикетів з азбесту, меленого бариту, латуні і феноло-формальдегіду; працює при т-ре на пов-сті тертя вище 600 0 C.

Спечені порошкові Ф. м. Отримують, як правило, на мідній або залізної основі. Як наповнювачі та добавки використовують матеріали, що забезпечують стабільність коеф. тертя (карбіди і оксиди металів), відсутність схоплювання (графіт, азбест, MoS 2 , CuS, ZnS), підвищення опору ковзанню (Al 2 O 3 , SiO 2 , ВС, SiC, муллит і ін.), поліпшення теплового режиму (кольорові метали і сплави Sn, Pb, Zn, Al). Підвищення міцності з'єднання наповнювачів і добавок з металом-основою досягається безпосередньо в процесі спікання.

Наїб. тепло- і зносостійкими Ф. м. для важких і надважких умов є композиційні Ф.м. на основі термостійких смол із застосуванням графіту і разл. волокон, гл. обр. вуглецевих (див. Композиційні матеріали). Відрізнить. особливість таких Ф. м. - здатність працювати в парі як з металеві. контртіло, так і в однойменному поєднанні, напр. багатодискові авіаційні гальма виготовляють з однойменної вуглецевої пари тертя, відомої в Росії під назв. "термар".

Літ. : Федорченко І. М., КрячекВ. М., Панаіоті І. І., Сучасні фрикційні матеріали, К., 1975; Полімери в вузлах тертя машин і приладів. Довідник, під ред. А. В. Чичинадзе, M., 1988; Довідник по триботехнике, під ред. M. Хебда, А. В. Чичинадзе, т. 3, M., 1992.

А. В. Чичинадзе.


Хімічна енциклопедія. - М.: Радянська енциклопедія. Під ред. І. Л. Кнунянц. 1988.