ДИСОЦІАЦІЯ

(від лат. dissociatio - поділ, роз'єднання), оборотний розпад частки в-ва (молекули, радикала або іона). Розрізняють велектролітичні Д. (іонізацію) в розчинах або розплавах електролітів - освіту суміші покладе. і отрицат. сольватованих іонів з молекул або кристалічних. фази, напр. , СН 3 СООН (р-р) D Н + (р-р) + СН 3 СОО - (р-р ), NaCl (кристали) D Na + (розплав) + Сl - (розплав); термічну Д. - оборотне розкладання, обумовлене тепловим рухом частинок в-ва, напр. : СаСО 3 (кристали) D СаО (кристали) + СО 2 (газ), 2HI (газ) D Н 2 (газ) + I 2 (газ). У плазмі тримаючи. Д. нейтральних частинок відбувається з освітою покладе. іонів і своб. електронів. Фотодисоціація - розкладання при опроміненні, напр. , що відбувається під дією іонізуючого випромінювання. Д. в розчинах і газовій фазі характеризується константою і ступенем Д. Константа Д. - константа рівноваги реакції Д., ступінь Д. (частка продіссоцііровавшіх частинок) - відношення числа продіссоцііровавшіх частинок до загальної кількості частинок, введених в систему. Енергія Д. (розриву) м. Б. визначена за допомогою електронного удару, спектроскопіч. , Термодинамич. і ін. методами. Д. має велике значення для мн. прир. і виробництв. процесів. Так, більшість неорг. в-в піддається в водних розчинах електролітич. Д., к-раю в основному визначає як св-ва водних розчинів, так і особливості відбуваються в них р-ций.Див. Також

Електролітична дисоціація. З. І. Дранін.

Хімічна енциклопедія. - М.: Радянська енциклопедія. Під ред. І. Л. Кнунянц. 1988.