АНТИГІСТАМІННІ ЗАСОБИ

(антагоністи гістаміну), застосовують для лікування аллергіч. і ін. захворювань, в патогенезі яких брало певну роль відіграє вивільнення гістаміну. За фармакологіч. св-вам А. с. ділять на блокатори гістамінових рецепторів типу 1 (H 1 рецепторів) і типу 2 (Н 2 рецепторів). Перші запобігають спричинені гістаміном спастіч. скорочення гладкої мускулатури (бронхів, кишечника і ін. органів), підвищення проникності стінок судин, розвиток набряків. Нек-риє препарати цієї групи мають також холінолітіч. св-вами, будучи антагоністами серотоніну, виявляють місцевоанестезуючу активність, надають Протизахитувальна дію. Більшість з них викликає пригнічення центр. нервової системи і виявляє седативну дію.

До А. с. відносяться тріпеленнамін (ф-ла I), димедрол, ціклізін (II), ципрогептадин (III), прометазин (IV), фенкарол і ін.

Блокатори H 1 рецепторів застосовують при аллергіч. р-ціях, що викликаються пилком рослин (поліноз), вживанням деяких харч. продуктів, лек. препаратів, ср-в побутовій хімії та ін.

Блокатори Н 2 рецепторів пригнічують стимулюючий вплив гістаміну на секрецію соляної к-ти шлунком. До них відносяться циметидин (V) і ранетідін (VI), к-які застосовують при лікуванні виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки.

Літ. : Машковський М. Д., Лікарські засоби, 9 видавництво. , Т. 1, М., 1984, с. 307-20; Histamine II and Antihistaminics, ed. by M. Rocha e Silva, В., 1978 (Handbook of experimental pharmacology, v. 18/2). M. Е. Каминка.

Хімічна енциклопедія. - М.: Радянська енциклопедія. Під ред. І. Л. Кнунянц. 1988.